Неоліберальна політика продовжувала домінувати в американській та британській політиці аж до Великої рецесії. Після британських і американських реформ неоліберальна політика була експортована за кордон, а країни Латинської Америки, Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Близького Сходу та Китай запровадили значні неоліберальні реформи.
Соціальна ринкова економіка базується на ідеях ордолібералізму, але використовує більший прагматизм, напр. B. щодо впливу на політику процесу в економічній політиці та більший акцент на соціальній політиці.
У всьому світі запровадження неоліберальної політики призвело до низки згубних соціально-економічних наслідків, включаючи зростання бідності, безробіття та погіршення розподілу доходів (Rotarou and Sakellariou 2017; Collins et al. 2015). Хартманн (2016, стор.
Ліберальний інституціоналізм (або інституційний лібералізм чи неолібералізм) — це теорія міжнародних відносин, яка припускає, що міжнародна співпраця між державами можлива та стійка і що така співпраця може зменшити конфлікти та конкуренцію. Неолібералізм є переглянутою версією лібералізму.
Неоліберальні ідеології призводять до погіршення колективного здоров’я та добробуту. Однак на індивідуальному рівні неоліберальні переконання можуть справді сприяти самоефективності, самооцінці та самовпевненості.